Синтаксичний зв'язок, тобто формальні взаємовідношення компонентів синтаксичних одиниць, які виявляють змістові зв'язки — синтаксичні відношення — і виражені засобами мови, є вихідним і фундаментальним поняттям синтаксису. Наявні точки зору на категорії зв'язок і відношення потребують якнайдетальнішого поглиблення, розвитку.
Елементи складного утворення (на основі речень таким є складне синтаксичне ціле, або, за іншою термінологією, надфразна єдність, прозова строфа та ін.) взаємодіють між собою, тобто перебувають у таких структурних відношеннях, які спрямовані на формування змісту й функції цілого. З цього випливає, що відношення елементів являють собою їхню функціонально-змістову залежність, взаємозумовленість у мовній побудові, визначувану завданням формування її цілісного змісту і функції. Оскільки відношення спрямовані на об'єднання елементів у ціле, то на допомогу їм, для їхнього формування та виявлення, створюються зчеплення, з'єднання — зв'язки між елементами (бо якщо елементи речення, в свою чергу, являють собою складні утворення із взаємопов'язаних елементів, то взаємодія речень є і взаємодією їхніх елементів). Таким чином, зв'язки — це з'єднання елементів цілого, що виникли під дією системних відношень. З одного боку, зв'язки — це засіб вияву відношень, з іншого — це з'єднання, зчеплення, які підтримують, закріплюють системні відношення.
Виникає передусім зв'язок між елементами поєднуваних речень або між складом першого речення й елементом другого, що свідчить: певні компоненти або в цілому зміст першого речення розглядаються в другому. Це, насамперед, ланцюговий зв'язок, який полягає в спадкоємності, створюваній у лінійній послідовності спільності компонентів. Засобами ланцюгового зв'язку є повтори елементів попереднього речення, вживання синонімів до цих елементів, вказівно-замінювальних слів (він, це, цей, такий, тоді, там, тут і т. ін.), родових понять. Розгляньмо приклад: «Виставка новітньої медичної техніки для новонароджених відкрилася на території клінічної лікарні. Вона організована об'єднанням ЕКСПО-центр і західнонімецькою фірмою "Дрегер". Експозиція становить особливий інтерес для спеціалістів... У фірми "Дрегер" із міста Любека давні й міцні зв'язки з нашими підприємствами...» (газ.). У цьому фрагменті простежується ланцюговий зв'язок, засобами якого є слова: виставка вказівно-замінювальне слово вона→ синонім експозиція; словосполучення західнонімецька фірма «Дрегер»→ його скорочений повтор фірма «Дрегер». Іще приклад: «Перші двадцять тисяч триколісних дитячих велосипедів "Півник" випустило експериментально-виробниче об'єднання "Металіст ". Машини зручні й красиві. Сидіння, амортизатори, спідометри та звуковий сигнал виконані з різних кольорових пластмас. Усього в нинішньому році підприємство виготовить 80 тис. "Півників"» (газ.). Тут ланцюговий зв'язок виражається таким рядом: словосполучення велосипед «Півник»→ родове поняття машини → скорочений, дещо видозмінений повтор «Півники». У цих прикладах спостерігаємо лінійний і променевий ланцюговий зв'язок. Якщо лінійний зв'язок являє собою безпосередній зв'язок двох речень (Вона організована об'єднанням ЕКСПО-центр і західнонімецькою фірмою «Дрегер». У фірми «Дрегер» із міста Любека...), то за променевого зв'язку речення безпосередньо зв'язане з кожним із кількох речень:
— Вона організована... Виставка... відкрилася... — Експозиція становить...
Особливою частотністю характеризується ланцюговий зв'язок, створюваний уживанням вказівно-замінювальних слів, і серед них — це, цей. Пор.: «Більше вкладень спрямовується в соціальну сферу, а також у переробні галузі, особливо на реконструкцію діючих підприємств. Ці заходи дали змогу одержати відчутне збільшення продукції» (газ.); «Вистава не розпадається на дві окремі частини, вона сприймається як єдине, органічне ціле. А це означає спадкоємність, вірність традиціям» (газ.); «Італійці не тільки говорять про продаж свого обладнання {на ці цілі виділено солідні кредити), мова йде про кооперацію виробництва, можливості створення спільних підприємств» (газ.); «Як ніколи гостро світ потребує нині коаліції розуму... і в цьому контексті ідея "Всесвітньої лабораторії" постає прообразом такої організації загальнолюдського інтелекту, який поставить нездоланну перепону на шляху акцій і дій, від яких надто явно тхне середньовіччям і політичною інквізицією» (газ.). У першій фразі три речення, друге приєднується з допомогою займенника він, третє — слова це. Друга фраза містить вставлене речення, яке також з'єднується з базовим за допомогою компонента, що включає слово цей. У третьому прикладі склад другого речення містить зв'язувальний компонент в цьому контексті, який знову-таки включає слово цей. Слова цілі, контекст також виступають у ролі контекстно зумовлених замінників.
У розглядуваному ряді є паралельний зв'язок. Звернімося до такого його трактування: «Якщо формула ланцюгового зв'язку А → В, В → С, то формула паралельного зв'язку А → В, С → Д, де всі члени речень або тільки деякі виражені однаковими формами...»1. Очевидно, в це формулювання треба внести уточнення: де всі функціонально співвіднесені члени речення або тільки деякі з них виражені однаковими формами. Тому що без урахування функціональної співвіднесеності можна сприймати як вияв паралельного зв'язку й випадки повтору, зближення мовню форм за ланцюгового та інших видів зв'язку.
Спостереження паралельного зв'язку показує, що йогс інтенсивність не в усіх випадках однакова. Це дає змогу говорити про сильний і слабкий паралельний зв'язок. Природно, що насамперед треба віднести до розряду сильню паралельний зв'язок, який полягає в цілковитій співвіднесеності певних однофункціональних елементів поєднанш речень та ще й підкріплений повтором. Пор.: «Важкі діти ті, що не чують батьків і дорослих. Важкі батьки та дорослі ті, що не чують дітей» (газ.); «Звідки ж все-таки дух непоборний, що в найтяжчих випробах долі не дав розчавити себе. Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчину [Лесю Українку] над своїм часом, над своєю похмурою епохою» (О.Гончар); «УВас руки дужі — допоможіть мамі, дружині, нехай сини побачать і самі підсоблять. У Вас плечі широкі — підіпріть кілька кутків, які тримає на своїх плечах жінка, бо у наш бідний, дефіцитний час їх уже не чотири, а безліч. У Вас голос гучніший, нехай несе він розумне й тепле слово, щоб сини Ваші почули і запам'ятали, бо від кого ж їм, як не від батька, тата, татуся навчитися цього» (газ.).
Так само дієвий паралельний зв'язок, створюваний компонентами, котрі вказують на перелік і підкреслюють однотипність, односпрямованість змістової орієнтації речення. Цими компонентами є слова та словосполучення: по-перше, по-друге, по-третє і т. д., перше, друге, з одного боку, з другого боку й т. п. Паралелізм створюється передусім функціональною співвіднесеністю форм переліку, а співвіднесеність інших компонентів має факультативний характер. Пор.: «Що це дало. По-перше, ясну картину стану справ. По-друге, дало змогу швидше провести перерахунок пенсій для 116 тисяч ветеранів. По-третє, стали відомі потреби кожної конкретної людини чи сім'ї» (газ.); «Зміни, що відбуваються в житті нашої країни, неможливо не відчути: достатньо відкрити будь-яку газету, ввімкнути радіо чи телевізор. Це — з одного боку. А з другого, поглянеш довкола себе — ніби нове життя проходить повз наше місто» (газ.).
Слабкий паралельний зв'язок спостерігається у випадках часткового паралелізму компонентів з'єднуваних речень, у ньому відсутні повтори. Для нього характерна видо-часова співвіднесеність речень, що виявляється у спільності цих параметрів у предикатів з'єднуваних речень. Пор.: «По ньому [озеру] спокійно плавають птахи. Привільно почуваються у ставку також окуні, карасі, пічкурі... А довкола озера у вольєрах вільно пасуться благородні плямисті олені» (газ.); «За вітровим склом пропливають пожнивні поля, гори підготовлених до відправки кокосових горіхів, торговельні ят-ки селян. Жінки у великих плетених капелюхах продають рис, овочі, фрукти, олію — все, чим багатий Таїланд» (газ.); «Страшенно гойднулися пасма гір. Ударила в п'яти не земля, не степ, а сама планета. Гора здійнялася й опала. Вершина бризнула струменем каміння, як величезний дробовик. Гуркіт прокотився по довкіллю, по моїх очах, серцю» (газ.). У наведених фрагментах створюється видо-часова спільність речень шляхом співвіднесеності за цими характеристиками: плавають — почуваються — пасуться; пропливають — продають; колихнулася — вдарила — здійнялася — бризнула — прокотився. Є й інші співвіднесені компоненти: птахи — окуні, карасі, пічкурі — олені; спокійно — привільно — вільно; пасма — планета — гора — вершина — гуркіт.
Виокремлюємо і такий різновид зв'язку — інтегративний (тобто сполучниковий), — що здійснюється з допомогою спеціальних сполучникових засобів, призначених для інтеграції елементів.
Текстові відношення, про які сигналізують ці засоби, різноманітніші, ніж у реченні, і цілком слушною є думка про те, що не можна механічно переносити властивості речення на текстові структури. Аналізуючи синтаксичні зв'язки між закінченими реченнями, не слід керуватися уявленнями, характерними для синтаксису простого чи складного речення. Це новий, вищий рівень синтаксичних явищ, до якого лише незначною мірою застосовні поняття й категорії нижчих рівнів. Так, відношення між частинами складного речення неможливо визначити в поняттях, характерних для синтаксису простого речення. Так само неправомірно переносити зв'язки, властиві членам простого або частинам складного речення, на відношення між самостійними реченнями. За такого механічного перенесення не враховується специфіка речення як самостійної, цілісної синтаксичної одиниці.
Засобами інтегративного зв'язку між реченнями є сполучники і, а (адже), але (адже), однак, та й ін. У реченні вони передусім виконують роль сурядних сполучників, отже, не тільки виражають сполучуваність, з'єднуваність частин речення, а й розкривають рівноправний характер їхніх відношень. Сполучники, що є засобами інтегративного зв'язку, насамперед беруть на себе функцію сполучення, вказують на системне об'єднання частин (але й а можуть зберігати, крім того, здатність вираження протиставного відтінку значення, не головного у відношеннях, які виражаються).
Розглянемо приклад: «Уперше фінали найбільшого зимового свята пройдуть в одній області. І це не випадково: край шахтарів і металургів, хіміків та енергетиків давно став краєм масової фізичної культури й спорту» (газ.). З'єднання першого та другого речень здійснюється з допомогою вказівного слова це та сполучника і(й) і загалом змістової взаємодії речень: у першому йдеться про те, де відбудеться подія, а в другому висловлюється думка про цей факт, дається своєрідний коментар (і це не випадково). Сполучник і(й) виконує тут власне зв'язувальну роль, тому без нього ми не відчуємо якогось змістового пропуску. Так само передусім функції зв'язності виконує сполучник а, приєднуючи друге й четверте речення в такому фрагменті: «За Вишгородом стоїть на Дніпрі сиза, але з жовтим сутінком імла. А за нею, за Дніпром, над борами і далеко за Десною стоять хмари внизу, над самими борами, неначе високі й важкі чорні гребені Альп. Рівнина там одразу, неначе чудом, стала горяна, неначе в Швейцарії коло Люцерна. А на горах вершки наче куряться димом та парою, розбились нарізно й понахиляли вершечки на один бік уперед, неначе голови, на схід сонця» (І.Нечуй-Левицький). При з'єднанні окремих речень сполучники і, а, але, однак, та, та й виконують стрижневу функцію й можуть «обростати» додатковими компонентами, які посилюють можливості вираження змістової орієнтації синтаксичного зв'язку. Так, на базі сполучника і функціонують, наприклад, такі сполучні засоби: і вже; і вже аж ніяк; і водночас, і в той же час, і все ж; і все ж таки; і далебі; і до речі; і звичайно; і зрештою; і, насамперед; і не лише (тільки) тому що; і не тільки тим, що; і ось; і тому; і отак; і хоч; і справді; і ще; і, що найголовніше тощо. Зі сполучником але спостерігаються ось такі сполучні утворення: але водночас; але ж; але ж то; але в той же час; але найважливіше, мабуть, те, що; але, крім того; але до того ж; але в тім-то й справа, що; але ні; але хоч би як там уже було та ін. Ще один ряд сполучних засобів ґрунтується на сполучниках та, та й: та водночас; та виявляється; та все ж; та головне; та ж; та й, зрозуміло; та й взагалі; та й, крім усього; та навіть; та й навіть; та от; та ось; та вже й; та тільки; та саме.
Сполучники адже; (і) ось чому; (і) тому; і через те; а тому й; тобто; а саме; наприклад, приміром; так; зокрема використовуються лише (й саме) для зв'язку речень, бо вони слугують для переключення на нове повідомлення — пояснювальне, конкретизаційне, аргументаційне, зумовлене чимось. Пор.: «Людям найрізноманітніших смаків і літературних уподобань дорогий і близький образ поета... Ось чому з незмінним інтересом сприймали читачі й окремі мемуарні публікації, й збірники, які відтворювали, за свідченнями сучасників, живу постать поета» (газ.); «Поняття господар утратило свій первісний зміст. Адже бути господарем означає не тільки володіти, бути власником, а й відповідати за право володіння» (газ.). У наведених прикладах спостерігається вживання інтегративно-характеристичних сполучників і сполучних слів (ось чому; тому; а саме; й тому; адже; наприклад та ін.). Вони слугують для зв'язку речень, перебуваючи на межі між ними. Крім того, ці сполучникові засоби підказують, якою є спрямованість формування відношень, до якого предмета мови здійснюється перехід: ось чому; тому; а тому — вказують на зумовлений чимось результат; а саме — пояснення; адже — пояснення причини; наприклад — підтвердження чогось, якогось міркування або засіб конкретизації.
У ролі таких же засобів можуть виступати й цілі речення: справа в тому, що; йдеться про те, що; покажемо це на прикладі; ось наприклад; скажімо; досить сказати, що та ін. Пор.: «Зате на лижні в горах Адирондак розгорілася затята боротьба. Досить сказати, що вперше в історії лижного спорту чемпіона та срібного призера відділяла одна сота секунди» (газ.); «Життя підказує щоразу нові повороти складної теми. Ось приклад: журналісти регулярно проводять на сторінках газети "сільські оперативки "» (газ.).
У ролі засобів зв'язку в газетних текстах активно використовуються також питальні речення: чому? яка причина? в чім справа? що це означає? чим це викликане? яка проблема? навіщо це треба було робити? і т. п. Причому такі поєднувальні речення можуть бути короткими, а можуть бути й розгорнутими, але в усіх випадках їх уживання характеризується певною факультативністю. Пор.: «І якщо не в кожного з нас є такий портрет під склом, то я певен, кожен з нас носить дорогий образ (учителя) у своєму серці. І повік носитиме, повік його згадуватиме як у найрадісніші, так і в найтяжчі хвилини свого життя. Чому? А тому, що цей світлий образ завжди кликав нас і кликатиме, як і колись у дитинстві: — До світла. До праці...» (В. Кучер); «Весняними вечорами, коли відсиріє від степової вологи земля, голублять душу і серце людини свіжі й ніжні степові запахи і тихо шепочуть трави, облиті сяйвом місяця... І хто зна, хто може підслухати, хто розгадає таємну мову природи, хто скаже, про що шепочуть зелені трави мовчазним чорним могилам? Може, вони повідають про те, як на них зупинялись постоєм козаки, варили саламагу, а кобза дзвеніла у тихе надвечір'я і то рокотала, як грім, то промовляла тихим жалем...» (Г. Тютюнник).
Питальна форма вираження зв'язку активізує мислення читача, сприяє кращому сприйняттю складного, посилено емоційного змісту. Тому подібні засоби частіше застосовуються в художньому мовленні, а також у проблемних статтях, міжнародних оглядах. Питальні речення, виразно передаючи характер відношень між з'єднувальними реченнями, виступають засобами інтегративно-характеристичного зв'язку.
Розглянемо також текстовий зв'язок, який називають приєднувальним. Пропонується ширше найменування — корелятивний зв'язок, — яке включає також поняття приєднувального. Його спостерігаємо в тих випадках, коли друге речення, що зазнає дії компресії й тому є неповним, тісно приєднується до попереднього завдяки пристосуванню до його складу, встановленню співвіднесеності форми елемента (елементів) другого речення з елементами першого.
За корелятивного зв'язку бачимо таку співвіднесеність елементів з'єднаних речень або складу першого речення з елементом другого, яка зовні схожа на співвіднесеність елементів простого та складнопідрядного речень і проявляється у відповідних видах зв'язку — узгодженні, приляганні, керуванні, детермінантному зв'язку. Це відбувається тому, що випускається елемент ланцюгового зв'язку в другому реченні, а той елемент, що залишився, прилаштовується до того елемента першого речення, який слугує для поєднання речень: «І мені цей музей дав багато цінного. Перш за все — наштовхнув на думку створити Товариство охорони нам 'яток української культури. І насамперед рідної мови, як найголовнішої пам'ятки культури...» (О. Гончар); «Учитель навчив нас писати й читати перше слово — мати. Потім такі, як земля, сонце, народ, праця» (В. Кучер); «Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м'яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена» (К. Мотрич). Виділені речення могли б бути у складі попередніх, але їх відокремлення за допомогою сполучникових (і, потім) і композиційних засобів надає їм нового значення — вони слугують розгортанню тексту на основі попередніх речень. Урахування корелятивного зв'язку дуже важливе для з'ясування того, які структурні відношення складаються між реченнями в тексті. Пор.: «Молодий верхівець їде Чаплинкою. Здалеку впізнають його чаплинські дівчата: Яресько. Отой, що співає гарно. Їде неквапом, погойдуючись...» (О. Гончар); «Тільки було це так давно, що майже все розтануло в далекім мареві часу, як сон, і потонуло. Одна лише Десна зосталася нетлінною у стомленій уяві. Свята, чиста ріка моїх дитячих незабутніх літ і мрій» (О. Довженко); «Що є освіта для нинішньої молодої людини? Про це треба говорити. Й говорити саме сьогодні. Коли у навчальних закладах спалахують дискусії про самоврядування. Коли стінгазети друкують філософські праці про оновлення школи...» (газ.). У першому фрагменті речення, приєднуване корелятивним зв'язком, виконує функцію розширення, допомагає виділити певну характеристику людини. В другому — формально схожий означувальний компонент є засобом вираження емоційного авторського ставлення. І, нарешті, третій приклад, з використанням сполучників й, коли, вирізняє характеристики часові, історичні.
Завдяки розглядові корелятивного зв'язку великою мірою з'ясовуються характеристики приєднувального зв'язку, який є його інтонаційним змістовим різновидом (засобом з'єднання мовних елементів). Якщо в ряді випадків корелятивний зв'язок вирізняється плавним, послідовно об'єднувальним характером інтонації, то приєднувальний зв'язок — уривчастий, слугує для підключення, додання інформації (з допомогою приєднувальних сполучників і, та й, до того ж, більше того, а ще і т. д. або без них), а також для об'єднання з основним реченням залежного неповного, неповнота форми якого, нестача ланок зв'язку в ньому порушує плавну інтонацію, що, в свою чергу, сприяє посиленню в ній об'єднувальних компонентів (необхідних для подолання уривчастості).
Існує два підходи до осягнення синтаксичного зв'язку в тексті. Перший полягає в тому, щоб цей зв'язок убачати вираженим із допомогою окремих елементів (лексичних повторів, синонімів, указівних слів, сполучників і т. д.). Поряд із цим висловлюється думка, що зв'язок, пов'язаність у тексті виникає завдяки дії комплексу засобів, чинників: це передусім логіка викладу, що відображає співвіднесеність явищ дійсності й динаміку їхнього розвитку; це, далі, особлива організація мовних засобів — фонетичних, лексико-се-мантичних і граматичних, з урахуванням також їхнього функціонально-стилістичного навантаження; це комунікативна спрямованість — відповідність мотивам, цілям та умовам, що привели до виникнення даного тексту; це композиційна структура — послідовність і сумірність частин, які полегшують вияв змісту, і т.д. Ось чому слід говорити про два види зв'язку між реченнями: зв'язок конструктивно змістових елементів і зв'язок між цілісним змістом одного й другого речень, який полягає звичайно в зближенні предметів мовлення (тематичній спільності). Такий зв'язок називаємо тематичним. Напр.: «Україна здавна славиться народним мистецтвом. Дівоче вбрання і козацька люлька, топірець гуцула і спинка саней, бабусина скриня і мисник на стіні, вишитий рушник і звичайний віконний наличник — будь-яка ужиткова річ під рукою невідомого художника чи художниці ставала витвором мистецтва» (О. Гончар). Обидва речення повідомляють про суміжні явища в одній сфері, вони передусім пов'язані тематично. Хоч і є компонент, спільний для обох речень — слово мистецтво, — але в другому реченні воно з'являється аж у кінці, досягнення зв'язності повідомлюваного найперше здійснюється за допомогою тематичного зближення. Або ще приклад, в якому теж малопомітними є засоби ланцюгового, паралельного зв'язку (вони, скоріше, асоціативного плану), а основна зв'язувальна функція належить тематичній єдності, змістовій спільності: «На розгорнуту книгу снігів спустився вечір і місячний підсмуток. Дорога звісила колії вниз і впала в підсинений полумисок долини, на дно якої хтось висипав пригорщу хат...» (М. Стельмах). Картина «вечорового малювання», як називає її автор, складається з компонентів-речень, що відтворюють деталі буття, проникнуті часовою й просторовою єдністю.
Після розгляду типів і засобів зв'язку між реченнями можна переходити до аналізу відношень між ними. Але перш ніж це зробити, спинимося на деяких важливих характеристиках зв'язків між реченнями. Вони можуть бути контактними й дистантними, безпосередніми й опосередкованими. Без урахування цього також важко простежити розвиток відношень між реченнями, виявити межі утворюваних із їхньою допомогою єдностей. Під контактним зв'язком речень розуміємо зв'язок речень, розташованих безпосередньо одне за одним. А в тих випадках, коли пов'язані речення розокремлюються іншими, виникає необхідність фіксувати дистантний зв'язок, поширений у мовних побудовах. Він дає змогу після розвитку однієї змістової лінії речення повернутися до розгортання другої в тих випадках, коли треба досягти більшої ґрунтовності, вичерпності в розкритті тієї чи іншої теми. Розглянемо приклад (фрагмент тексту): «Сучасний журналіст — це людина зі смаком і без демагогії. Мені здається, так можна перекласти сучасною мовою відоме визначення "лицар без страху і докору". І ще — компетентний, комунікабельний, здатний на експромт, імпровізацію, цікавий співрозмовник, а головне — такий, що професіонально займається своєю справою» (А. Москаленко). Дистантний зв'язок представлений тут досить виразно — за допомогою приєднання (кореляції), спеціальних інтегративних засобів (і ще). Друге речення, що виражає власне авторські міркування щодо висловленого, роз'єднує перше й третє речення, але, завдячуючи властивості мовлення підтримувати зв'язок і на відстані, він поновлюється й продовжує діяти. Звичайно, між першим і другим реченнями проявляється контактний зв'язок. Під безпосереднім розуміємо прямий зв'язок двох речень. Опосередкований же являє собою непрямий зв'язок, що виникає між реченнями в результаті послідовного сполучення пар речень, котрі перебувають у безпосередньому зв'язку. Єдність сполучення речень, таким чином, визначається не тільки безпосереднім зв'язком, а й поширеністю опосередкованих зв'язків. Розглянемо приклад, який демонструє безпосередню й опосередковану форми зв'язку: «Любисток — житель гір півдня Європи — вже давно здобув права громадянства в Україні... У нас виник цілий ряд назв цієї рослини: усі вони пов 'язані з повір 'ям про те, що любисток — це зілля, яким можна причарувати когось, примусити себе любити. Через те в народі у нього є ще цілий рядок схожих назв: любчик, любця, люби мене, любист, приворотне зілля. Слово сягає корінням латинської мови — це лігустікум (лігурійська рослина). З латинської назви німці зробили любештекне, поляки — любістек; так само воно дійшло до нас, а потім переосмислилось, завдяки звуковій схожості зі словом любити. Так само, як калина або явір, любисток оспіваний у піснях про нещасливе кохання...» (А. Коваль). У наведеному уривку — складному синтаксичному цілому — між першим і другим, другим і третім, третім і четвертим і т. д. реченнями існує, звичайно, безпосередній зв'язок. Але в тексті об'єднуються не лише речення, що стоять поряд; змістові відношення сполучають і ті синтаксичні одиниці, які перебувають на певній відстані одна від одної. Будова розглянутого фрагмента виразно засвідчує таку властивість текстових утворень: усі речення в ньому підпорядковані єдиному змістові — розповіді про пригоди слова любисток. А логічна єдність змісту досягається семантичними зв'язками всіх речень, зумовленими взаємодією цілісних змістів і спільністю окремих змістових компонентів (напр.: любисток — рослина — зілля — назва — слово — любити). Вимальовується своєрідна номінативна лінія, яка зв'язує тематично споріднені повідомлення, підтримує послідовність викладу, забезпечує цілісність мовленнєвої інформації.
1Солганик Г. Я. Синтаксическая стилистика. М., 1973. С. 132.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
