Відокремлення узгоджених означень, виражених дієприкметниковими і прикметниковими зворотами, а також одиничними дієприкметниками і прикметниками, залежить від їхнього місця в реченні щодо іменника, якому вони підпорядковуються, а також інформативного навантаження основного члена відокремленого звороту.
1. Відокремлюються поширені постпозитивні узгоджені означення (дієприкметникові і прикметникові звороти), близькі за значенням до підрядних означальних речень. Вони містять додаткове повідомлення про предмет, виражений означуваним словом — іменником, характеризують його: «Новий п'ятиповерховий будинок інституту, обкладений білою керамічною плиткою, світлою примарою випливав з туману» (Ю.Щербак); «Світло сонця, живе від млявих порухів і клубочіння нічного застояного туману, проривалося крізь вологе верховіття лісу» (А.Колісниченко).
Поширене відокремлення, що стоїть після означуваного слова, часто містить додаткове обставинне значення. У такому випадку воно тісно пов'язане з повідомлюваним у реченні, що вимагає його змістового й інтонаційного виділення: «Невтомний розум людини, втілений у корисний труд, дає щастя» (А. Малишко). Відокремлене поширене постпозитивне означення втілений у корисний труд вказує не лише на ознаку предмета розум, а й передає умову, за якої можлива дія основної частини речення виражена дієсловом-присудком дає.
Постпозитивне відокремлене означення може пояснювати означуване слово: «Темна ніч, напоєна степовими пахощами, пропливала над Асканією» (О. Гончар); «Через балконні двері в кімнату ллється вечірнє повітря, напоєне пахощами літнього саду» (М. Коцюбинський).
Постпозитивне відокремлене означення — прикметниковий зворот — здебільшого виражає постійну ознаку предмета — суб'єкта дії: «Румун, худющий, смаглий, з горбатим полупленим носом, дивився на Маковейчика, а той — на нього» (О. Гончар).
Відокремлення поширених постпозитивних означень обов'язкове. На письмі вони виділяються комами, в усному мовленні — інтонацією.
2. Одиничні постпозитивні узгоджені означення відокремлюються рідше, ніж поширені, їх відокремлення здебільшого факультативне. Відокремлення відбувається тоді, коли одиничні означення містять додаткові повідомлення — пояснення або уточнення: «Сніг, блискучий та легкий, здається, падає на серце прямо» (М. Рильський). Це здебільшого однорідні означення, їх відокремлення обов'язкове тоді, коли перед пояснюваним іменником уже є означення: «Безлюдне повітря, просте, піскувате й гяряче, нагадувало собою шматок південної пустелі» (О. Гончар).
Увага! Якщо відокремлене означення має виразно підкреслене експресивне значення, то на письмі воно може виділятися за допомогою тире. «Перед очима в Малинки встала левада — зелена, весела, над річкою» (М. Коцюбинський), «І тоді ж світ, уся земля — буйна й радісна — поринула в цім болю» (М.Хвильовий). У газетних текстах таке відокремлення буває зумовлене бажанням автора привернути увагу до відокремленого означення, яке розкриває зміст пояснюваного слова. «Тамару Михайлівну підтримує багато людей, підтримують і організації — громадські й державні» (газ ).
Важливим чинником, що сприяє відокремленню непоширених означень, є його позиція в кінці речення. У цьому випадку відокремлення може набирати такої виразності, що інтонаційно відділяється від основної частини речення й оформляється як окреме речення: «Крізь листя дерев і контури хат виднілися далекі обриси поля. Зеленого, соковитого» (Ю.Смолич). Таке відокремлення суто авторське, факультативне і не набирає обов'язковості. Увага! У тих випадках, коли постпозитивні непоширені означення не мають яскраво виражених напівпредикативних ознак, а перед пояснюваним словом відсутнє означення, їх відокремлення факультативне, пор.: «Дедалі попадалися вже сосни, старі, руді, кострубаті» (М. Коцюбинський), «Небо, ясне й бірюзове, бачили мандрівники» (О.Донченко), «По небу шматками розіслалися хмари темно-зелені» (Панас Мирний), «Швидко надходив вечір морозний і зоряний» (М. Коцюбинський).
3. Препозитивні поширені й одиничні означення відокремлюються тоді, коли мають додаткове обставинне значення (умови, причини та ін.). Вони виявляють залежність не лише від пояснюваного слова-іменника, а й від дієслова-присудка: «Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав» (М. Стельмах); «Не лякані ніким у цій напівдикій лісовій річечці, в'юни допливали мало не до ніг Марка» (А.Колісниченко). Відокремлені обставини в цих реченнях мають додаткове причинове значення.
Увага! Відокремлюються як препозитивні, так і постпозитивні означення й тоді, коли вони віддалені від пояснюваного слова У реченнях з препозитивним відокремленням можлива інверсія головних членів: «Він не чув, як, зрушений пострілами, сиплеться з гілля дерев і вкриває його пушистий сніг» (С. Скляренко), «Дружина підійшла до вікна, висока, в білій сорочці, що сягала їй аж до п'ят, бліда, прекрасна і стражденна, і ніщо в світі не могло звільнити її від цього страждання»(П.Загребельний). Таке віддалення узгодженого відокремленого означення від пояснюваного слова є особливістю мови художніх творів.
4. Узгоджені означення (поширені й одиничні) можуть пояснювати особовий займенник. Незалежно від місця в реченні вони завжди відокремлюються і виділяються на письмі комами: «А він іде, високий, посивілий, на схід, на захід поле огляда» (А. Малишко); «Високий, сутулий, у брезентовому плащі, він ходив із сажнем по полю, заміряв виоране» (Г. Тютюнник). Оскільки особові займенники завжди позначають якісь конкретні особи чи предмети, то вони майже ніколи не потребують диференційних ознак. Саме тому вони не мають при собі невідокремлених означень. Такі означення мають додаткове обставинне або уточнювальне значення: «Ніколи не байдужий, я оплакував згублену волю мого народу» (О. Довженко); «Але він, зручний і звиклий до гір, умів спинитися на краю кручі і знов обережно шукав підпори для ніг» (М.Коцюбинський).
5. Узгоджені означення відокремлюються і в тому випадку, коли слово, яке вони пояснюють, відсутнє в основній частині речення, але на яке вказує контекст або ситуація, тобто коли такі речення за своєю структурою неповні: «І, залита жарким рум'янцем, перемайнула до іншого куща, вхопила той кущ і не знала, що з ним робити» (О. Гончар).
ВІДОКРЕМЛЕННЯ НЕУЗГОДЖЕНИХ ОЗНАЧЕНЬ
Відокремленими бувають переважно неузгоджені означення, виражені іменником, рідше — інфінітивом. Обов'язковою умовою відокремлення виступає семантичне навантаження їх.
1. Неузгоджене означення, виражене іменником у непрямому відмінку, відокремлюється, якщо воно вказує на якусь особливу ознаку пояснюваного слова, підкреслює її. Однією з важких умов відокремлення таких означень є їхнє місце в реченні. Здебільшого відокремлюються неузгоджені означення, які стоять в однорідному ряді з відокремленими узгодженими означеннями. У таких випадках умови відокремлення узгоджених означень поширюються і на відокремлення неузгоджених. На письмі вони виділяються комами: «На тракторі сиділа дівчина, кругловида, закіптюжена, у засмальцьованому комбінезоні, у червоній, як шмат полум'я, косинці» (О. Гончар); «Яке більше багатство може бути для чабана, ніж цей колодязь, круглий, просторий, з віконцем жовтого ніздрюватого каменю, щільно складеного, злеглого так ніби від природи» (О. Гончар).
2. Відокремлюються неузгоджені означення, що відносяться до власної назви та особового займенника. Такі означення передають додаткову інформацію про конкретну особу або предмет, які вони пояснюють: «Юрій Яновський — високий, ставний, з вольовим обличчям і розумниии очима, то морщить лоба, то ледь помітно усміхається» (П.Панч); «У сатиновій сорочці, у полатаних штанях, він прийшов сюди першим з дружиною й дітьми» (А.Шиян).
3. Виділяється на письмі тире, а в усному мовленні — інтонацією поширене неузгоджене означення, виражене неозначеною формою дієслова із залежними словами. Це відокремлення постпозитивне (здебільшого в кінці речення) і має уточнювальне значення (перед ним можна поставити а саме): «Серед командирів батальйонів уже давно виробився зухвалий гвардійський звичай — заздалегідь обирати пункти, не зайняті ворогом, під свої майбутні КП» (О. Гончар); «Одне лише мав на меті — знайти юду» (Ю. Покальчук).
ВІДОКРЕМЛЕННЯ ПРИКЛАДКИ
Відокремлена прикладка — це субстантивний (іменниковий) зворот, який виступає в реченні у функції означення. Як і невідокремлена прикладка, вона узгоджується з означуваним словом у відмінку. Відокремлена прикладка — один із виразних стилістичних засобів. З одного боку, вона дає можливість у стислій формі висловити свої думки, передати їхню ієрархію, з іншого — вона виступає як яскравий зображувально-оцінний засіб. Сприяють відокремленню прикладок такі фактори, як зміст, наявність пояснювальних слів, характер означуваного слова, місце прикладки в реченні та ін.
1. Завжди відокремлюється постпозитивна поширена прикладка, що пояснює або вточнює іменник. Тоді прикладки передають додаткове повідомлення про означуваний предмет. Це переважно інша назва особи або предмета, уже названого означуваним словом, яке може бути як загальною, так і власною назвою: «Автор її — колишній розвідник, став згодом відомим істориком, професором Лондонського та Оксфордського університетів» (газ.); «І світає, і смеркає, і знову смеркає, а москаля, її сина, немає, немає» (Т. Шевченко). Відокремлені прикладки з таким значенням властиві всім функціональним стилям сучасної української літературної мови. Крім того, в художньому стилі відокремлена прикладка виступає з чітко вираженою означальною функцією і має порівняльний, оцінний характер: «І Оксану., мою зорю, мою добру волю, щодень божий умивали» (Т. Шевченко). У фольклорних творах та творах, стилізованих під фольклорні, прикладка часто виступає об'єктом поширення звертань: «Ой ти, Петруню, ой ти серце, набери води у відерце» (нар. пісня); «Ой дівчино, дівчинонько, квітко розмаїта, чому ми ся так не любим, як тамтого літа?» (коломийка).
2. Одиничні постпозитивні прикладки відокремлюються тоді, коли мають додаткове самостійне значення. Це буває в тих випадках, коли відокремлена прикладка пояснює означуване слово — іменник — власну назву. Це найчастіше прізвища, імена або псевдоніми, а також географічні назви, які потребують уточнення: «До мене підходить друг мого дитинства Григорій Безверхий, архітектор» (О. Довженко). Прикладки — власні імена і прізвища — відокремлюються тоді, коли вони названі вперше: «Найменша дочка його, Соломія, підвівши голову, оглядала обсипану плодами яблуню» (М. Стельмах).
3. Препозитивні прикладки відокремлюються, коли мають обставинно-означальне значення, переважно причинове. Така прикладка пов'язана не тільки з іменником-підметом, а й з дієсловом-присудком: «Сам депутат, Іван Петрович добре розумів усі складності сучасної економічної політики» (газ.). Такі прикладки на письмі відокремлюються комою.
Увага! Якщо препозитивна прикладка має тільки означальне значення, то комою вона не виділяється: «Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна давно вже стала звичайною справою» (О.Гончар).
4. Одиничні й поширені прикладки, які пояснюють особовий займенник, відокремлюються незалежно від місця в реченні. У постпозиції такі прикладки мають уточнювально-пояснювальне значення: «Він, вісімнадцятилітній хлопець, повертався з весняного лісу, засіяного синім рястом і прозоро-голубими дзвониками» (М.Стельмах); «А він, орел, шумить, клекоче, мов людям розказати хоче про поєдинок у яру» (Т.Шевченко). У препозиції ці прикладки мають додаткове обставинне значення: «Нащадок козаків, щирий патріот, він дбав про збереження української культури» (газ.); «Польова билиня, вона не призвичаєна до густої вдової тіні» (Панас Мирний).
5. Завжди відокремлюються прикладки, які до означуванослова приєднуються за допомогою слів на прізвище, на ймення, родом, так званий, як-от, а саме, тобто, або (тобто), чи (тобто), наприклад, зокрема, особливо та ін. Ці прикладки мають уточнювальне або уточнювально-видільне значення: «Гей був у Січі старий козак, на прізвище Чалий» (нар. пісня); «Більшість, особливо молодь, вбачала у поїздці до Морниці веселу розвагу» (І. Вільде); «Деякі риби, як, наприклад, корюшка, в'ють під водою гнізда і відкладають туди ікру» (газ.).
Прикладки, що приєднуються за допомогою сполучника як, відокремлюються лише тоді, коли мають додатковий причиновий відтінок. Таке відокремлення не залежить від місця прикладки в реченні: «Івась, як менший, завжди терпів від Карпа» (Панас Мирний).
Увага! Не відокремлюються прикладки, які разом із як вказують на інші додаткові відтінки або мають значення «в ролі кого, чого» «Черкащина давно оспівана як хлібний край» (газ).
6. На письмі відокремлені прикладки виділяються комами, рідше — тире. Тире ставиться тоді, коли прикладка стоїть у кінці речення, щоб відрізнити її від однорідних членів речення, або тоді, коли автор хоче підкреслити її пояснювальне значення: «На смуглявому обличчі біліє кілька ямок — сліди вітряної віспи» (М. Стельмах); «Стоять стиглі ниви — Золоті озера — широко і дзвінко в далечінь розлиті» (В. Лісничий).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
