|
ОРФОЕПІЯ
Випадки порушення орфоепічних норм
1. Якісна редукція ненаголошених голосних. Подібна редукція буває в літературній вимові, вона стосується тільки звуків [е] і [о] (див. опис артикуляції цих звуків). Головною ж особливістю вимови українських голосних є їх повне творення в усіх позиціях, збереження тієї самої якості звуків.
2. Альвеолярний тип вимови звуків [т], [д], [н] притаманний окремим говіркам української мови. Кінчик язика при такій артикуляції робить змичку з альвеолами. Подібна «висока» артикуляція цих звуків не є нормативною.
3. Дорсально-зубна вимова звуків [т'], [д']. Під час такої артикуляції кінчик язика притискається щільно до нижніх зубів, звуки [т'] і [д'] мають призвук [с'], [з']. Така вимова не є нормативною.
Грубим порушенням літературної норми є м'яка вимова [л] перед [е]: [ел'ектриека], [л'екц'ійа], [р] у кінці слова: [л'ікар'], [ігор'].
4. М'яка вимова звуків [ж’], [ш’], [ч’], [дж’]. Ці звуки мають бути лише напівм'якими. Порівняємо вимову звуків [ш'] і [ш’], наприклад, у слові груші. Під час м'якої, неправильної вимови куточки губ дуже розтягнені, як при артикуляції звука [і], середня спинка язика піднята високо.
Напівм'яка вимова характеризується незначним розтягуванням куточків губ (щось середнє між артикуляцією звука [і] й звука [и]), середня спинка язика піднята вгору, але не напружена.
5. Вимова звука [г] замість [ґ] у словах ґанок, ґава, ґудзик, ґирлиґа, ґедзь, ґніт, ґрати та ін.
6. Асиміляція приголосних щодо участі носового резонатора. Вона полягає в тому, що попередній губний [б], [в] та передньоязиковий [д] уподібнюються наступному [н]: рі[мн]ий замість рівний, да[мн]о замість давно, бі[н:]ий замість бідний, срі[мн]ий замість срібний.
7. Неправильне наголошування слів: навчання, завдання, пізнання, запитання, читання і т. д. Треба: навчáння, завдáння, пізнáння, запитáння, читáння, визнáння, видáння, вигнáння, але: зобов'язання.
Неправильно казати: везти, нести, вожу, ношу, веземо, несемо, везла, несла, була. Треба: везтú, нестú, вожý, ношý, веземó, несемó, везлá, неслá, булá.
Неправильний наголос іменників жіночого роду з суфіксом -к(а) у формах множини: голки, качки, ложки, миски, ластівки, учительки, копійки. Треба: голкú, качкú, ложкú, мискú, ластівкú, учителькú, копійкú.
Наголоси на словах, що в російській мові наголошуються інакше (правильна вимова): Болотúстий, борóдавка, вербá, веретéно, видáння, вигнáння, визнáння, вúсоко, відстóяти, вíльха, вітчúм, вудúла, вýдити, вузькúй, вýси, в’язкúй, горошúна, граблí, дúхання, допíзна, дочкá, дóшка, дощéчка, дрóва, живóпис, завдáння, завóдити, зáгадка, зáмазка, запитáння, зáтичка, здáлека, здвóїти, злéгка, зобов’я'зання, кúдати, кúшка, кінчúти, клопітнúй, кóлесо, кóлія, корóмисло, косúй, крéмінь, крóїти, кропивá, кýпіль, кýрятина, кухóнний, ласкáвий, легкúй, лéгко, липкúй, літóпис, малúй, маршовúй, малéнький, мілкúй, мозолúстий, мóзочок, мускулúстий, навчáння, нагóлову, нажúтий, нáймит, нáскок, настóяти, ненáвидіти, ненáвисть, низинá, низькúй, нíздря, новúй, нуднúй, обрýч, óбстріл, óлень, осокá, парáліч, перéкис, перéпис, пересúдіти, перехіднúй, перчúти, петля', піддáний, пізнáння, піснúй, пітнúй, плигáти, пóдруга, пожнúвний, пóказ, полéжати, помóвчати, попільнúця, посúдіти, постóяти, пóтемки, прúступка, прúчіп, прúязнь, прúятель, прóріз, прóстір, пýрхати, п’янúця, реєстрóвий, рéшето, рибúна, рідкúй, різкúй, рóзлад, рóзмах, рóзпад, рóзпірка, рóзстріл, рукáва (мн.), рукóпис, руслó, свíтло (присл.), сéрдити, серéдина, сúнява, скáтерка, скúрта, скучнúй, слабúй, слúна, слúнити, соломúна, сорокóвий, спúнa, спустóшити, старúй, стійкúй, стійловúй, стічнúй, стóляр, страшнúй, сýглинок, твердúй, тéмно, тúгровий, тúшком, тіснúй, тóвпитися, товстúй, тонкúй, труднúй, тряськúй, тяжкúй, урóдженець, усúдіти, фартýх, хвáлений, хваткúй, хльóстати, худéнький, цúган, чаднúй, черпáти, черствúй, чистéнький, читáння, чіткúй, чуднó, чуткúй, шелюгá, шúроко, шовкóвий, щúголь, щúпці, юродúвий, яблунéвий, ясенóвий.
8. Прискорений або сповільнений темп мовлення регулюється ситуацією мовлення, змістом висловлюваного, станом мовця тощо. Неадекватний цим параметрам мовлення темп викликає у сприймачів неадекватну поведінку: сміх, роздратування, небажані судження тощо. Говорити дуже швидко вважається некультурним. Тягуча, повільна мова відволікає слухача від основної думки, послаблює його увагу.
9. Гучна мова може бути зумовлена ситуацією. Безпричинно голосно говорити не потрібно, це дратує слухачів, стомлює їх. Вадою є і непомірно тиха мова, не зумовлена ситуацією мовлення.
10. Інтонація мовця, яка не відповідає нормам інтонування, робить висловлювання багатозначним, а то й незрозумілим. Треба уникати різких коротких інтонацій, вони властиві людям малоосвіченим, простакуватим.
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів,
В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. -
4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
|
