У синтаксисі вивчаються структурні моделі речень та словосполучень, способи сполучень слів у них. Напр.: «Час пролітає з реактивним свистом» (Л. Костенко). Це речення складається із словосполучень: пролітає з свистом, реактивним свистом, пролітає з реактивним свистом. Слова: час, пролітати, з, реактивний, свист — компоненти речення, відповідно оформлені й поєднані між собою за допомогою різних способів граматичного зв'язку між словами. У морфології вивчається зовнішня граматична форма слова і його внутрішня граматична будова. В синтаксисі слово розглядається як компонент речення, що дозволяє глибше вникнути в структуру речення, ознайомитися з різними моделями речень та словосполучень.
Речення — це основна граматично оформлена, інтонаційно завершена, комунікативна мовна одиниця, в якій формується й виражається відносно самостійна думка, що відображає частинку реальної дійсності й показує різні відношення повідомлюваного змісту до буття.
У визначенні речення криються його найважливіші ознаки. Найзагальнішою з них є предикативність (від лат. praedicativus — висловлювання). Під предикативністю розуміється співвіднесення змісту речення з реальною дійсністю.
У мовній свідомості виділяються в реченні два елементи: носій ознаки і сама ознака, яка виявляється у відповідному граматичному часі та способі. Виразником першого елемента (носія ознаки) є називний відмінок іменника або інше субстантивоване слово в цьому ж значенні, а виразником другого елемента виступає дієвідмінювана форма дієслова. Це найтиповіша модель речення, яка збігається із судженням. У граматиці предикативна ознака виражається поєднанням підмета і присудка в предикативне ядро, без якого не може бути речення. В односкладних реченнях носій ознаки й ознака виражаються одним членом, тобто не розчленовуються: «Може б, іще морозива з'їсти?» (М.Вінграновський). Усі явища дійсності існують у часі, зміст висловленого відносить дію до котроїсь із трьох осіб, і саме висловлення мовця супроводжується вираженням його ставлення до змісту. Отже, граматичними засобами вираження предикативності є категорія часу, особи і модальності. Предикативність та інтонація повідомлення є найбільш загальними ознаками речення.
У мовознавстві інтонація (від лат. intono— голосно вимовляю) розглядається як складна єдність висоти, сили, темпу і тембру мовлення, які є засобом організації словесного вираження, висловлювання й емоційно-вольових показників виразності. Крім того, що інтонаційними засобами встановлюються комунікативні значення слів у реченні, відбувається членування речення, здійснюється його внутрішня єдність. Кожне речення у мовленні має свій інтонаційний малюнок, який відображає думку мовця та емоційно-вольове ставлення його до змісту висловлення: «Людство не усвідомить себе як єдине ціле — не буде йому добра» (О. Гончар). Тут складне речення, крім загального інтонаційного малюнка, за яким у кінці речення спадає голос, має всередині логічний наголос, який падає на слово ціле, тому тон підвищується особливо. Після слова робиться пауза, яка на письмі передається відповідним розділовим знаком — тире.
Вираження конкретної думки здійснюється за допомогою різних способів дієслова та відповідної інтонації, що становить синтаксичну категорію модальності (від лат. modus — спосіб). Напр.: «Тарас і Максим зараз вийшли зі схованки і мали йти додому» (А.Чайковський).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
