Одним із актуальних питань сьогодення є вивчення культурної спадщини народу, його наукових та духовних здобутків. «Серед багатьох форм людської діяльності, що служили показниками духовної культури, матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу та боротьби народів у вирі історичних подій, було письмо», — пише М. Г. Різник1. Письму в еволюції людини як суспільної істоти надають великого значення, оскільки воно здавна служило людству як засіб спілкування, матеріального втілення мислення.
Спілкування може здійснюватися як в усній, так і в писемній формах. Але до винайдення радіо й телебачення писемне мовлення було єдиною формою передачі думки на відстані й у часі. З писемних творів перед нами постають відомості про життя наших пращурів на слов'янських землях, дізнаємося й про давніші цивілізації — Стародавнього Єгипту, шумерів, аборигенів американського континенту тощо; Перевага писемного мовлення полягає і в тому, щодо його змісту можна повертатися багато разів, перечитуючи потрібні місця. «Без письма мова лишалася б тільки Миттєвим засобом спілкування. Одне лише письмо надає міцності летючому слову, перемагає простір і час. Письмо — необхідне доповнення мови, надзвичайний важіль співжиття, знання... Без нього неможливі ні достовірна історія, ні наука», — писав академік Я. К. Грот3 ще в другій половині XIX ст.
Дві форми мовлення — усна й писемна — мають як спільні, так і відмінні особливості. Подібні вони за змістом, оскільки обидві передають думку. Відрізняють їх засоби вираження і сприймання.
Писемне й усне мовлення мають різну матеріальну основу: рухомі шари повітря — звуки — в акустичному (усному) мовленні та графічні знаки в оптичному (писемному) мовленні. Усне мовлення також характеризується великими інтонаційними можливостями, що виражається в мелодиці, паузах, логічному наголосі тощо. У писемному мовленні передачу інтонаційного малюнка висловлення частково виконує пунктуація (частково, оскільки українська пунктуація ґрунтується, в першу чергу, на синтаксичній, а не інтонаційній структурі речення).
Усне й писемне мовлення мають обов'язкові для всіх, хто користується українською мовою, норми — орфоепічні, орфографічні та пунктуаційні.
Звукове мовлення — це необхідна матеріальна оболонка нашого мислення, письмо ж — це винахід людини. Винайшовши письмо, люди, напевно, не переставали дивуватися його значущості, його можливостям і приписували створення письма богам. Стародавні єгиптяни вважали творцем письма бога Тота; у вавилонян таким богом був Набу. За грецькими міфами, відомий бог Гермес, який, як вважали греки, винайшов абетку, був творцем числа.
Більшість сучасних народів користується таким видом письма, яке передає звукове мовлення за допомогою умовних графічних знаків — літер. Таке письмо називають алфавітним. Жодне звуко-буквене, або алфавітне, письмо не передає звучання мови з усією точністю. Основна вимога звукового письма — передати зміст думки і зберегти мовні форми.
Письмо з'являється не випадково, а лише на певному етапі розвитку людства. Наприклад, письмо, що передає мову, відоме в різних народів з часів формування держави. Різні ж народи досягають такого розвитку неодночасно, тож і зародження писемності в них хронологічно неоднакове. Тому «історія письма як наука є однією з найделікатніших частин історії культури»2.
Проте історія письма починалася не з літер.
1 Різник М.Г. Письмо і шрифт. - К., 1978. - С.5 2 Різник М.Г. Письмо і шрифт. - К., 1978. - С.3 3 Грот Я.К. Спорные вопросы русского правописания от Петра Великого доныне. СПб., 1876. С.92
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
