Застаріла лексика неоднорідна за своїм складом, що пояснюється різними причинами виходу тих чи тих слів з активного запасу. Застарілі слова відрізняються також ступенем архаїзації. Одну групу становлять ті, що зовсім вийшли з ужитку. Вони незрозумілі носіям мови на її сучасному рівні розвитку: вазнь — «щастя», віститель — «парламентер», волока (назва земельної міри), головник — «убивця», звідець — «шпигун», просинець — «січень», паздерник (пор. з пол. мовою — październik) — «жовтень»; серед них є слова, що залишилися в деяких діалектах: марець — «березень», кріс — «рушниця». Частина з них живе в народних піснях: «З верха на верх, а з бору в бір, 3 легкою в серці думкою, В чересі кріс, в руках топір, леґінь тобою», причому леґінь уже стало надбанням літературної мови, бо є словом живого мовлення. До іншої групи застарілої лексики входять слова, що зрідка вживаються в сучасній літературній мові, вони, як правило, зрозумілі носіям української мови: аршин, атрамент — «чорнило», гайдамака, гайдук — «повстанець-партизан у південних слов'ян; слуга в поміщицькій господі», дзиґарі, панщина, рать, ярижник — «гультяй, волоцюга», єр (назва літери ъ), єрчик (ь), отверзати, воздвигнути.
Ступінь застарілості слова визначається його місцем у лексичній системі мови, поширеністю й тривалістю вживання його в минулому в складі активної лексики, зв'язками зі спорідненими словами. Слова, що виконують важливу називну функцію, поширені й тривалий час використовуються в мові, вступають в активні семантико-словотворчі зв'язки з іншими словами, менше підлягають процесові старіння. Такими поміж застарілих слів можна назвати воістину, глагол, боріння, брань — «битва», уста та ін.
Одні слова виходять з активного вжитку через те, що зникають поняття, явища, предмети, позначувані ними, тобто внаслідок дії позамовних (екстралінгвістичних) чинників. Ці слова називаються матеріальними архаїзмами, або історизмами, оскільки вони репрезентують мову певної історичної доби: дружина — «збройний загін давньоруського князя», боярин, чолобитна, кошовий, осавула, колегіум, гетьман. Із відродженням у сучасній Україні козацтва слова гетьман, кошовий та ін. повертаються до повсякденного вжитку. Історизми не мають і не можуть мати синонімів у сучасній мові. Інші слова виходять з активного вжитку внаслідок дії внутрішньомовних причин. Вони замінюються рівнозначними лексемами, які виявляються більш прийнятними, більш придатними для називання тих самих понять, явищ, предметів, дій, для вираження тих самих думок і почуттів. Це стилістичні архаїзми, або просто архаїзми. Бувають лексичні архаїзми: вия (сучасна назва шия), ланити (щоки), ликувати (радіти, тріумфувати), зріти (бачити), відати (знати); словотворчі: творитель (сучасний відповідник творець), возвеличувати (звеличувати), словеса (слова); лексико-фонетичні: глас (голос), прах (порох), храм (хороми), вольний (вільний); фонетичні: братік (братик), збірати (збирати), зіма (зима), крівавий, кровавий (кривавий); семантичні (застарілі в одному значенні, сучасні в інших): живіт у значенні «життя» («Боярин Семен Олуєвич підніс руку з мечем і галас ущух: — Клянуся живіт свій покласти за князя Данила» (А. Хижняк); «О! почекайте лиш, не буде в вас охоти За живота чортам служить! — Цар грізно загукав» (Є. Гребінка), братися в значенні «одружуватися» («Ой у полі вишня. Чому не черешня? Любилися, кохалися, Чому не беремся? (нар. пісня), староста в значенні «голова сільської громади» тощо.
Історизми використовуються в наукових, публіцистичних, художніх творах як терміни та нетермінологічні назви понять минулих епох: «На початок XI ст. орне землеробство стало майже панівним по всій Русі. Селяни виробляли більше продуктів. З цього скористалися феодали. Різними способами вони закабаляли вільних селян і примушували їх відбувати панщину та платити оброк. Земельні володіння феодалів — князів і бояр — називалися вотчинами. У кожній вотчині було багато слуг, які допомагали феодалові управляти господарством і тримати в покорі селян: огнищанин (управитель господарства), тіун (управитель дому), під'їзний (збирач оброку, данини) та інші. Поблизу панського двору стояли вбогі халупи залежних людей: закупів, рядовичів, холопів» (підручник), «Жили при палаці священики, ченці, свічкогаси, кантори, які ублажали слух князя й княгині солодким церковним співом» (П. Загребельний). Крім того, вони, як і архаїзми, є засобом надання мовленню урочистого, піднесеного звучання, засобом відтворення колориту минулого:
Тут Січ стояла, тут гули майдани, димилися козацькі курені, змагались семеряга і жупани, лунали горді і сумні пісні (М. Драй-Хмара).
Застаріла лексика вживається також як засіб гумору, іронії, сатири:
..Ликує Рим! І гладіатор, і патрицій, Обидва п´яні. Кров і дим їх упоїв. Руїни слави Рим пропиває. Тризну править... (Т. Шевченко).
Сучасна українська мова: Підручник / О.Д. Пономарів, В.В. Різун, Л.Ю. Шевченко та ін.; за ред. О.Д. Пономарева. - 4-те вид. - К.: Либідь, 2008. - 488 с.
