В
синтаксисі слово розглядається як компонент речення, що дозволяє глибше
вникнути в структуру речення, ознайомитися з різними моделями речень та
словосполучень.
З погляду
норм сучасної літературної мови правильними є словосполучення,
побудовані за законами цієї мови. Слід враховувати засоби й типи
синтаксичного зв'язку, за якими будується словосполучення, семантику та
граматичні характеристики компонентів, пов'язуваних цим типом зв'язку,
лексичну й стилістичну диференціацію компонентів.
Словосполучення
виконує в мові такі функції: 1) служить будівельним матеріалом для
речення, входить до його складу; 2) вживається в ролі назви (зокрема
заголовка); 3) виступає складовим елементом тексту з сегментованою
побудовою.
Граматичне
значення словосполучення виявляється в синтаксичних відношеннях між його
компонентами при врахуванні характеру лексем головного й залежного
слова.
Слова, які
формують словосполучення, передають зв'язки між предметами, явищами
навколишнього світу. Граматично ці зв'язки можна оформити такими мовними
засобами: 1) зміною форми слова (найчастіше — закінчення); 2) прийменниками; 3) сполучниками; 4) порядком слів, чітко визначеним для певних членів речення. За допомогою цих мовних
засобів слова поєднуються в словосполучення підрядним і сурядним типами
зв'язку.
Залежно від
мети утворення словосполучення та лексико-синтаксичних особливостей його
компонентів усі словосполучення класифікуються за двома принципами —
кількісним і формально-граматичним. За кількісним принципом
словосполучення поділяють на прості і складні. За формально-граматичним принципом моделі словосполучень можуть бути іменними, дієслівними та прислівниковими.
Зміст і структура словосполучення є закономірною ланкою у вченні про побудову мовлення, адже мовлення починається саме з окремих одиниць і правил їх поєднання. Першоосновою висловлювання є слова, які співвідносяться з предметами та явищами дійсності, а передають їх взаємозв'язки, тільки поєднавшись у словосполучення.
Дискусії між
синтаксистами ведуться переважно навколо зв'язку речення з судженням,
так званих зовнішньосинтаксичних ознак речення — предикативності й
модальності.
Вигук — один з найкоротших способів для вираження реакції людини на різноманітні явища або події реального оточення, на розмову зі співбесідником. Цей спосіб настільки важливий, що він зумовив утворення своєрідної мовної групи слів.
